Ще у далекому 1991 році, працюючи в обласному інституті післядипломної педагогічної освіти, під час методичного виїзду відвідав школу у селі Річка. Окрім уявлень про навчальний процес з географії дізнався ще багато цікавого про звичаї цього мальовничого гірського села, народні ремесла, які у ньому мають багаторічні традиції. Але ще закарбувалася у пам’яті локація цього села, яке з усіх сторін оконтурене схилами хребтів. Хотілося вийти на їх гребінь і побачити що там за ними. Але це була робоча поїздка яка мала інші цілі. А стежки у позаробочий час повели тоді на хребти і вершини в інші куточках Карпат.
Десь у 2010 році невеличкою групою запланував пройти обома хребтами. Піднялися із села Прокурава на Брусний і пройшли ним декілька кілометрів, милуючись навколишнім краєвидами. Тоді опустилися у село Річку і почали підніматися на Буковець-Ріцький хребет. Спочатку все йшло дуже добре. Але коли залишалося якась сотня метрів підйому, погода різко погіршилася. І коли вийшли до телевишки, що встановлена у найвищій точці хребта (1059 м), то стоячи біля огорожі ледь у густому тумані змогли розгледіти контури ретрансляційної споруди. Опустились у Снідавку, частину дороги пройшли пішком, а дальше попутнім транспортом добрались до траси Косів – Верховина.
Були ще плани пройти Буковець-Ріцьким хребтом, але тим з ким планував це здійснити щось усе не виходило. І ось нарешті у 2024 році у чудовому товаристві колег викладачів кафедри географії та природознавства – доцентів Романа Сливки та Ірини Закутинської, креативних студентів спеціальностей «географія» та «екологія» факультету природничих наук Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, вдалось зреалізувати давно відкладений задум. За словами колег запропонований маршрут був надзвичайно пізнавальним і вдалим. Він став добрим підсумком до завершення вивчення вибіркового спецкурсу «Фізична географія Українських Карпат».
Першим об’єктом, який безпосередньо відвідали, був Яворівський Гук. Для тих, що запланують його оглянути, хочу сказати: «Повернувши на шляху із Косова у Яворові, чуть вище церви, ліворуч, сміливо з’їжджайте вниз польовою дорогою, а тоді зупиніться біля каплички. До речі, звідти добре видно Буковець-Ріцький хребет. Стежкою, що стрімко, забираючи праворуч, веде вниз, вийдете до водоспаду. Звичайно після дощів він виглядає ще краще. А цьогорічний травень видався дуже посушливим.»
Далі пан Мирон вивіз «Спринтером» групу на вододільну перемичку у селі Снідавка, що знаходиться у підніжжі найвищої вершини хребта із телевишкою. Надійна польова дорога, по якій можна проїхати навіть не надто потужним кросовером, виводить на хребет за сотню метрів південно-східніше найвищої точки. Але це не проблема, бо ще за дві сотні метрів споруджена оглядова вишка, яку ми умовно назвали «Ріо-де-Річка». Із світлин Ви зрозумієте чому.
Там ознайомилися із чудовими видами на хребти Покутських Карпат (Брусний, Сокільський, Писаний Камінь, Стручків Верх, Тернишору), а також Запрутськоґорґанські (Ігрець і Чорний Грунь, Габорянську, Грегіт, Лисину Космацьку. Чудова сонячна погода з легким вітерцем сприяла тому, що ми дозволили собі впродовж понад півтора години споглядати красу карпатського краю.
Пройшовши хребтом ще декілька сотень метрів, він помітно знизився. За невеличкою пилорамою на хребті повернули праворуч на польову дорогу, яка стрімко втрачаючи висоту, вивела нас до центральної дороги Снідавки (біля закинутої ферми і трансформатора). Звідти пан Мирон нас доставив на Буковецький перевал, який розмежовує Запрутські Ґорґани і Покутсько-Буковинські Карпати. За висотою він все таки має 810 м, а не 835, як вказано на дорожньому знаку.
Далі маршрут повів нас у село Криворівню – «українські Афіни», осередок культури, науки і мистецтва в кінці ХІХ на початку ХХ ст. Доцент Роман Сливка ознайомив студентів із багатою культурно-історичною спадщиною села. Доповнила розповідь доцент Ірина Закутинська, звернувши увагу на глибоку духовність мешканців краю. Чудовим продовженням усного екскурсу у світ духовності, історії і культури Криворівні стала зустріч у храмі із протоієреєм, отцем-митратом, настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці Іваном Васильович Рибаруком. Окрім духовного служіння, він є відомим далеко за межами Криворівні письменником, популяризатором традицій гуцульського краю, який докладає чималих зусиль для збереження Криворівнею статусу духовно-культурного осередку України.
Травневий день довгий, але не безкінечний, а тому знову в автобус і вирушили у напрямку на Івано-Франківськ. З вікон споглядали ще засніжені вершини головного хребта Чорногори, а також хребтів Кострича і Ротила. Невеличкі зупинка на Кривопільському перевалі та Ворохті. Наспівуючи українських пісень, які нелюди із сусідньої держави також люблять слухати, але за нашу любов до них прийшли нас вбивати, повернулись, ще до заходу сонця в обласний центр. Екскурсія вдалася, збагативши усіх позитивними емоціями від побаченого, почутого, спілкування у обмеженому емоційно-комфортному просторі.
Йосип Гілецький (27.05.2024).
