«Наша подорож розпочалась 7 травня о 04:48 на Івано- Франківському залізничному вокзалі. Вранішній потяг “Ковель – Чернівці” мав доставити нас до центру Буковини.Близько 8-мої ранку ми прибули, чудово прогулялися на автомобільну станцію номер 3. Там ми дізналися що автобус, який рухається маршрутом Чернівці- Горішні Шерівці (а саме в околицях цього села знаходиться гора Берда) є кожні пів години. Ми розпитували попутників, мешканців Садгори, і самих Шерівців, і були засмучені тим, що багато людей навіть не підозрюють, що живуть поряд з найвищою рівнинною точкою України!
Приїхавши в село, один із місцевих жителів розповів нам що Берда розташована доволі далеко за селом, і туди потрібно іти полем тривалий час.
Він і показав нам дорогу, розповів як дістатися до вершини. А одна із місцевих жительок нас налякала інформацією, що в тих лісах (а Берда є повністю заліснена) зустрічали невелику зграю вовків. Таким чином, підйом був під загрозою.
Близько 1 кілометра від кінцевої зупинки є невелика площадка, з якої видно було Берду та сусідні вершини. Єдине, що виділяло її – це те, що на вершині є невеликі прорізи серед лісової посадки. Потім ми дізналися, що це спеціальні проруби, призначені для того, щоб проростав молодняк.
Полем ми ішли близько 40 хвилин. І ще близько півтори години – піднімалися лісом. Підйом каскадний: стрімкий підйом і рівнинна ділянка чергуються між собою. Дуже багато ярів, в підніжжі – зарості ялівцю. Ми керувалися підказками жителя села та маршрутом Google Maps.
Зрештою, ми дісталися вершини. Її важко назвати живописною: точка, яка позначена як вершина – густі зарості чагарників. Трохи нижче, 100 метрів далі – поляна, створена штучно: це і є те місце, де вирощувати молодняк.
На жаль, в лісі маркування немає, лише подекуди, стежки порослі травою.
Позначки вершини немає ніякої. Але ми задоволені мандрівкою. Бо іноді не суть у тому, яка висота, чи живописний краєвид, тощо. Іноді важливо вийти із зони комфорту, і податися у подорож новими місцями.»