У четвер 02.11.2023 студенти групи СОГ-41 разом із викладачем доц. Романом Сливкою відвідали унікальний Музей караїмської історії та культури у місті Галич. Цей захід відбувся в рамках практичного заняття з вибіркового курсу «Географія народів світу». Працівники музею провели захоплюючу наукову екскурсію, яка розкриває окремі аспекти життя цього унікального народу. Караїми – тюркський народ, мова якого належить до кипчацької групи тюркських мов. Більшість караїмів мешкає в Криму та околицях Тракаю (Литва), колись великі поселення караїмів існували в Галичі, Луцьку, Києві, Одесі тощо. Караїмська громада Галича з’явилася в місті орієнтовно у Середні віки. Відрізняють північний (тракайський), південний (галицький) і кримський діалекти караїмської мови. Караїмів разом з кримчаками та кримськими татарами визнано корінним народом Криму та України. Це один із найменш чисельних народів світу (орієнтовно 2000 осіб). Згідно з переписом населення України 2001 року, трохи менше 60 відсотків караїмського населення України, 715 осіб, проживали в Криму, що становило близько 30 відсотків світового населення на той час. Однак між російським вторгненням 2014 року та російським незаконним переписом 2021 року кількість караїмів знизилася до 295 осіб, тобто майже на 60 відсотків. Війна 2022 року могла спричинити подальші міграції караїмів. Це означає, що караїмська спільнота Криму більше не є найбільшою. Проте нині в Галичі залишився лише один караїм, а кенасу закрили у 1959 році та з часом зруйнували. Єдиним інституційним осередком караїмської культури в західній частині України залишається музей в Галичі.
Окрім відвідин музею наукова екскурсія передбачала знайомство із Галицьким Старостинським замком. Руїни замку розташовані на високому пагорбі Галич гори на правому березі річки Дністер над містом — в минулому служив фортифікаційною спорудою. Галицький або Старостинський замок — фортифікаційна споруда XIV ст. на Замковій або Галич-горі, висота якої сягає до 340 м. Його збудували у Галичі на місці княжого дерев’яного замку, про який вперше згадали у 1119 році. Звідси відкриваються прекрасні краєвиди на Прилуквинську височину. Прилуквинська височина займає одне з найвищих межиріч лівобережжя Бистриці. Абсолютні висоти височини змінюються в межах 300–450 м. Працівники національного заповідника «Давній Галич» ознайомили студентів-географів із нововідкритими в цьому році підземними приміщеннями Старостинського замку, де зараз ведуться археологічні роботи. Це цокольний поверх в’їзної вежі Галицького замку, який три сотні років був схований під шаром будівельного сміття.
Також студенти пройшлися по старому мосту через річку Дністер. Його проєктуванням займалося конструкторське бюро фабрики машин Е. Заліневського у Кракові у 1900 р. Кошти на спорудження виділялися державним урядом Австро-Угорщини і крайовою владою Галичини. У 1906 р. забито палі, а в наступному році розпочато основне будівництво. Міст введений в експлуатацію 18 серпня 1910 р. Довжина його складає 312 м, а сам міст підтримують чотири кам’яні опори, відстань між ними – 52 м, 63 м, 76 м, 55 м. Конструкція складається з ажурних металевих форм, скріплених між собою заклепками. Під час Першої світової, польсько-української, Другої світової воєн міст неодноразово знищувався військовими; його підривали австрійські, російські, українські і німецькі сапери у 1914, 1915, 1917, 1919, 1941 та 1944 рр. Сьогодні це пішохідна зона і одна із атракцій Галича, по якій галичани і гості можуть гуляти, милуватися з нього гарними краєвидами річки та околиць. Загальна довжина мосту – 312 м, вага – 720 т. Висота над рівнем дзеркала води – 9 м. Площа проїжджої частини – 1000 м.
Інформаційний стенд поблизу мосту містив цікаву інформацію про історію річкового судноплавства на Дністрі. З часів Київської Русі до середини 19 століття Дністром сплавляли до чорноморських портів цінну деревину, вивозили зерно, хутро, мед, вироби місцевих ремісників.
Офіційно судноплавство на Дністрі існувало з 1862 року. У період Австро-Угорської імперії проводилися роботи з регулювання русла річки: дно очищували і поглиблювали, русло вирівнювали, укріплювали береги. Також було організовано вантажні та пасажирські перевезення, споруджено річковий порт у Галичі.
В 1936 році у власності Громадського водного об’єднання у Станіславові перебувало 528 дністровських суден, зокрема на обліку було 57 спортивних човнів, 10 прогулянкових, 383 рибальських, 42 транспортних для господарських цілей. До 60-70 років минулого століття річка була суднохідною. Після 1980 року судноплавство на Дністрі занепало.
Наукова екскурсія завершилася вечерею в місцевій піцерії і жвавим обговоренням побаченого.
